Дракони та великі змії

Чорний дракон

Приземкуваті вищі хижаки, що вистежують здобич серед руїн. Чорна луска шкребеться об каміння, коли ці дрейки нишпорять між напівзруйнованими стінами й застійними водоймами. Вони ретельно оцінюють жертву, нападаючи на самотніх мандрівників нищівним укусом та роздираючи пазурами. На відміну від обережніших звірів, вони без вагань переслідують того, кого вважають здатною здолати здобиччю. Ті, хто вижив після такої зустрічі, часто носять невигойні шрами від низьких випадів істоти, а каравани тепер наймають досвідчених воїнів, щоб тримати периметр навколо в'ючних тварин.

Пустельний дракон

Піщані вищі хижаки посушливих пусток. Бліда луска зливається з дюнами, дозволяючи цим дрейкам влаштовувати засідки на каравани як у полудень, так і під час сходу місяця. Вони оцінюють силу подорожніх за чисельністю охорони і готові кинутися на будь-якого самотнього торговця або пораненого розвідника. Дракон мчить на двох лапах, широко розмахуючи пазурами, щоб зламати стрій щитів, перш ніж зійтися впритул для нищівного укусу. Пустельні каравани беруть додаткові списи та кольчуги саме для того, щоб пережити такі зіткнення під час перетину пусток.

Дракон-рекс альфа

Двоногі вищі хижаки, що панують у глибинних руїнах. Сковані лускою щелепи розтрощують кольчугу, коли ці мисливці затискають здобич біля напіврозвалених стін. Вони кидаються на все, що рухається, змітаючи захисників низькими ударами хвоста, а потім на бігу завдають укусу. Трапляючись переважно в глибинах, звідки дрібніші створіння втікають, вони міряють власну гідність масштабом виклику. Мисливці відстежують їхній шлях за відсутністю менших хижаків і розкиданими шматками наскрізь прокушеної броні.

Лісовий дракон

Безкрилі плазуни, вищі хижаки прадавніх хащ. Луска кольору мокрої кори надійно маскує цих мисливців серед лісу. Вони блукають удень і вночі, оцінюючи силу будь-якої істоти на своєму шляху, перш ніж зробити випад для укусу. Більшість із них не чіпатиме озброєний загін, проте один дракон чи невелика зграя здатні загнати будь-яку самотню людину в гущавину. Селяни нерідко знаходять зламані молоді дерева й глибокі борозни на стовбурах там, де ці звірі притискали здобич. Місцеві дроворуби носять залізні клики, щоб у сутичці заганяти їх у м'які тканини щелепи дракона.

Пекельний дракон

Двоногі вищі хижаки випалених глибин. Обвуглена луска лущиться з цих звірів, коли вони виповзають із сірчаних розколин і провалених підвалів. Вони вишукують слабкості в піших мандрівників і кидаються вперед із нищівним укусом, якщо вважають ціль посильною. Більшість нападів починається з клацання щелеп, після чого істота робить важкий стрибок уперед, притискаючи жертву до каміння. Торговці, які везуть крам гірськими перевалами, спеціально наймають арбалетників, щоб зупинити їхній натиск до того, як вони скоротять дистанцію.

Гідра

Багатоголовий жах глибинних руїн. Три масивні пащі діють злагоджено, кожна голова б'є у власному ритмі, щоб розбити захист цілі. Ці гігантські рептилії нишпорять по зруйнованих святилищах і затоплених підземеллях, вважаючи будь-якого самотнього подорожнього легкою здобиччю. Почавши полювання, вони невпинно сунуть уперед, перекриваючи шляхи до втечі завдяки довжині ший. Вартові, що стикалися з ними, зазначають: голови рідко кусають водночас, натомість завдають шість швидких чергових ударів, роздираючи кольчугу й плоть. Воїни вчаться битися з ними гуртом — інакше їх спіткає доля зниклих караванів.

Гірський дракон

Вищі хижі плазуни крижаної півночі. Важкі пазурі роздирають вічну мерзлоту й глицю тундри та тайги, де мешкають ці дракони. Вони полюють без упину вдень і вночі, націлюючись на будь-яке створіння, яке вважають здобиччю. Дракон долає відстань стрибком на бігу, ламаючи ребра ще до того, як пустить у хід щелепи. Оскільки вони наполегливо шукають жертв, а не боронять територію, північні поселення посилюють зовнішні частоколи залізними шипами, щоб стримати стрибкові атаки.

Океанський дракон

Лускаті вищі хижаки, що чатують поблизу прибережних руїн. Укрита сіллю луска скрегоче об каміння, коли ці двоногі істоти обходять затоплені гроти та припливні заплави. Вони співвідносять небезпеку від чужинців із власним голодом і кидаються вперед мокрими укусами в стрибку, здатними розтрощити грудну клітку. Більші особини навмисно притискають торговця чи розвідника до скелі, аби перетнути шлях до відступу. Прибережні села почали будувати підняті помости та хвилерізи, щоб тримати худобу й дітей подалі від драконячих пащ.

Рівнинний дракон

Двоногі вищі хижаки відкритих саван. Пожовкла луска зливається з сухою травою, коли ці дракони будь-якої пори обходять степи. Вони сунуть уперед невблаганною ходою, ламаючи кістки широкими клацаннями щелеп і збиваючи самотніх мандрівників укусами на бігу. Зухвалість штовхає їх кидати виклик навіть озброєній варті, якщо вони зачують слабкість або кров. Оскільки вони не мають сталого часу для сну, каравани в Республіці Емівеліан тримають смолоскипи запаленими, а зброю — напоготові, незалежно від положення сонця.

Полярний дракон

Білолускаті вищі мисливці крижаної тундри. Бліда луска губиться у заметілі, поки ці дракони вистежують подорожніх і вдень, і в пітьмі. Вони оцінюють здобич за розміром і чисельністю, роблячи випад із нищівним укусом, якщо помітять самітника, що відбився від каравану. Їхні розвороти важкі та повільні, проте ривок уперед лишає глибокі борозни на вічній мерзлоті. Мисливці в Теократії В'ельд добувають їхні шкури для зимових плащів, хоча мало хто виживає після раптового першого нападу.

Вулканічний дракон

Двоногі вищі хижаки глибинних пустель. Гарячий пісок сиплеться з-під пазурів, поки ці мисливці невпинно патрулюють пустельні простори — і вдень, і вночі. Вони оцінюють мандрівників за кількістю та спорядженням, кидаючись уперед зі стрибковим укусом, аби розчавити кожного, кого вважають здобиччю. Двоногі й невблаганні, вони тиснуть, клацаючи щелепами, доки жертва не перестане ворушитися. Пустельні каравани оминають місця їхнього гніздування десятою дорогою, знаючи, що ці дракони не відступлять і не пропустять задарма.

Драконід

Крилаті воїни-дракони, що захоплюють зруйновані твердині. Мечі у формі щелеп розсікають кольчугу, коли ці крилаті хижаки спускаються з розбитих зубців мурів. Вони оцінюють силу будь-якої живої істоти на своїй землі й без вагань завдають удару, зачувши слабкість. Навіть із пошматованими крилами та залитою сукровицею лускою вони продовжують наступ невпинними серіями ударів мечем, доки не впадуть від знекровлення. Місцеві ополчення оминають їхні сідала, полишаючи занепалі фортеці цим кровожерливим вартовим.

Віверна

Крилаті хижаки, що спустошують торгові шляхи. Скелясті шпилі та гірські перевали слугують сідалами для цих рептилій. Вони виглядають мандрівників із висоти, падаючи на будь-якого самотнього торговця або пораненого розвідника, до якого можуть дотягтися. Віверна користується перевагою, приголомшуючи жертву швидкими укусами, перш ніж добити її спрямованим униз ударом зазубреного жала на хвості. Гірські поселення тримають вартові вежі вздовж Трактиру Чорного Сланцю, щоб вчасно помітити рух у хмарах: один такий крилатий хижак здатен викрасти худобу чи перерізати обоз без жодного попередження.