Монстри

Жах безодні

Щупальцеві нічні переслідувачі боліт і лісів. Мокрі щупальця волочаться мохом тундри та лісовим ґрунтом, коли ці хижаки виповзають після заходу сонця. Вони полюють на будь-якого самотнього мандрівника, якого вважають достатньо слабким для вбивства, атакуючи важким тараном голови й шматуючи жертву пазурами. Ці потвори не спинять напад, доки самі не спливуть кров'ю майже насмерть. Місцеві селяни зміцнюють дверні лутки залізними штабами й цілу ніч підтримують вогонь у вогнищах, аби стримати їх від спроб залізти до осель.

Барґест

Демонічні пси, що нишпорять у руїнах старих королівств. Жорсткі гриви та невгамовний голод штовхають цих звірів видивлятися самотніх подорожніх уздовж неохоронюваних доріг. Пес кружляє навколо здобичі розміреними кроками, після чого кидається в розгінному стрибку, щоб перекусити горло. На відміну від звичайних вовків, барґест не відступить у разі поранення — він продовжує напад, доки його кістки не розлетяться на друзки, а кров не заллє землю. Селищні мисливці часто зміцнюють ворота псарень залізними штабами, аби не дати цим демонам потягти худобу чи дітей у нічну темряву.

Василіск

Гребенисті хижі рептилії пустель і боліт. Кістяні білі гребені виблискують на світлі, коли ці мисливці будь-якої пори блукають піщаними дюнами та багнистими берегами. Вони оцінюють сили подорожнього перед нападом, маючи достатньо зухвальства битися як поодинці, так і невеликими зграями. Їхня манера бою поєднує низькі укуси з розвороту та нищівні удари хвостом, які трощать гомілки й щиколотки. Звір майже ніколи не відступає, б'ючись із несамовитою люттю мало не до самої загибелі. Пустельні кочовики носять металеві щити, аби відбивати такі випади й ухилятися від іклів, здатних пробити виварену шкіру.

Клинковий демон

Шипасті нічні жахи пустель і крижаних пусток. Зазубрені кістяні шипи вкривають спину цього демона, що виринає з дюн та снігів після заходу сонця. Він ретельно розраховує здобич, однак уперто переслідуватиме будь-якого самотнього подорожнього, якщо вирішить, що здолає його. Завдяки лезам на передпліччях він завдає швидких комбінацій та нищівного удару головою, відмовляючись відступати, доки його тіло не опиниться на межі знищення. Каравани, які прямують крізь тайгу, беруть додаткові сталеві щити саме для відбиття цих вивірених ріжучих випадів.

Кістяна паща

Лиховісні потвори з кістяними мордами з пусток і крижаного дикокраю. Оголені пластини черепа утворюють морду цього демона, що з'являється з пісків пустелі або тайгових заметів після заходу сонця. Він оцінює силу подорожнього за його поставою й нападає на кожного, кого вважає слабким, обрушуючи важкі руки та нищівні удари чолом. Ці істоти зневажають рани, здатні вбити людину, продовжуючи бій мало не до повного падіння від виснаження. Ті, хто наважується вийти в ніч тундри, беруть смолоскипи та сталь саме для того, щоб загнати цих хижаків назад у їхні нори.

Цербер

Триголові демонічні пси обвалених святилищ. Три голови клацають у рваному ритмі, коли ці звірі заганяють у кут торговця чи запізнілого розвідника. Вони виринають із безсонячних глибин, аби терзати тих, хто надто глибоко ступив у забуті склепи, завдаючи ударів з місця або долаючи кам'яні плити в розгінному стрибку. Їхня ненависть до живої плоті підтримує їх ще довго після того, як звичайний пес упав би від втрати крові. Місцеві вцілілі навчаються ходити з важкими щитами та списами, бо цербер не припинить напад, доки його серце б'ється.

Химера

Триголові хижаки напівзруйнованих руїн. Левові лапи та козячі роги рвуть кольчугу й шкіру з невблаганною силою. Ці звірі оселяються в обвалених святилищах, де видивляються чужинців на предмет слабкості, нападаючи негайно, якщо голод віщує легку перемогу. Зміїний хвіст б'є, добиваючи поранену здобич, доки саме тіло невпинно суне вперед. Мисливці оминають їхні лігва, адже химера битиметься навіть тоді, коли їй розпанахали черево, а боки стали багряними від крові.

Краск

Крилоплавцеві повітряні мисливці, що кружляють над зруйнованими висотами. Напівпрозорі крила-плавці розтинають повітря, коли ці хижаки вистежують імовірну здобич. Вони падають на самотніх подорожніх серією лютих клацань щелеп і розмашистим жалом, що пробиває стьоганку. Навіть стікаючи кров'ю від численних ран, краск не покине бою, наздоганяючи втікача безупинними укусами. Мисливці з Вільного міста Акх беруть криві клинки саме для того, щоб підсікати ці плавці в польоті, збиваючи тварюку на землю й позбавляючи її крилатої переваги.

Багряний переслідувач

Двоногі нічні виродки пустель і крижаних пусток. Зазубрені пазурі рвуть шкіру та плоть, коли ці демони вибираються з дюн чи кучугур після сутінків. Вони полюють на будь-якого самотнього подорожнього, якого вважають беззахисним, уперто переслідуючи комбінаціями ударів і каральними стусанами головою. Створіння рідко відступає від сутички, продовжуючи натиск навіть після важких поранень, які звалили б менших звірів. Каравани, що перетинають тундру чи пустелю, нині наймають озброєну варту, аби нести дозір у нічні години розгулу цих хижаків.

Крокодил-воїн

Панцирні лускаті хижаки саван і боліт. Двоногі рептилії вартують у заростях очерету та високій траві від світанку й до глибокої ночі. Ці мисливці оцінюють сили кожного мандрівника на дорозі та кидаються вперед стрибком на будь-кого, кого вважають уразливим. Вони б'ються зброєю, доки їхні тіла майже не відмовлять, і вкрай рідко зупиняються, доки здатні стояти на ногах. Селищні ополчення вздовж річкових берегів тримають постійні пости, щоб дрібні зграї не потягли худобу чи самотніх торговців у глибокий мул.

Ворон

Підступні пернаті хижаки руїн та обійсть. Чорне пір'я та гострі пазурі зриваються з гнилих стріх і зруйнованих бійниць, щойно з'являється самотній мандрівник. Ці птахи кружляють над жертвою, перш ніж раптово пірнути, цілячи пазурами в очі та горло. Невеликі зграї злагоджено атакують тих, кого визнають слабкими, хоча миттю кидають бій і розлітаються, якщо їм роздерти перетинки крил чи пустити кров. Селяни сковують зерносховища залізними штабами, аби не дати цим хижакам забрати те, чого вони не можуть уполювати.

Циклоп

Одноокі велетні тундри та степів. Мозолясті кулаки й відчайдушні зойки позначають володіння цих потвор. Полюючи під полуденним сонцем чи серед осяяного місяцем морозу, вони вистежують подорожніх поодинці чи малими групами, оцінюючи здобич за її розміром перед тим, як піти на таран. Вони б'ють нищівними ударами, що розколюють саму землю, використовуючи велетенську вагу для трощення кісток і обладунків. Ті, хто пережив таку зустріч, нерідко згадують, що єдине око істоти не зводиться з цілі, доки тіло під кулаком не припинить рухатися.

Темний павук

Восьминогі хижаки, що блукають руїнами та глибокими печерами. Вісім суглобистих лап несуть цих мисливців крізь темряву, де вони пильно придивляються до подорожніх. Павуки оточують ціль, після чого роблять різкий випад, встромляючи ікла у відкриту шию. Вони продовжують нападати навіть після того, як із черевця юшить іхор, зупиняючись лише від смертельних ран. Оскільки вони нападають поодинці або невеликими зграями, вартові караванів у Республіці Емівеліан носять смолоскипи та довгі списи, аби не підпустити потвор для стрибка.

Демонічний кажан

Повітряні хижаки з розчахнутими пащами зі зруйнованих руїн. Розірвані пащі розкриваються, хапаючи здобич у стрибкових укусах, що трощать кістки. Ці істоти кружляють над мандрівниками, що заходять у темні глибини, пірнаючи з польоту в наземні удари, якщо вирішать, що ціль можна легко вбити. Навіть випатрані або з відірваними крилами, вони клацають зубами на все довкола. Оскільки вони б'ються попри будь-які каліцтва, бувалі воїни радять брати залізні кілки, аби пришпилити істоту до каменю до того, як вона знову злетить.

Демонічний громила

Броньовані хижаки, що чатують в обвалених святилищах. Важкі залізні пластини вкривають тулуби цих демонів, які виринають із глибин заради полювання на кожного, хто лишився беззахисним на самоті. Вони б'ються методичними рубленими ударами згори та широкими замахами, що трощать кістки й баклери. На відміну від слабших створінь, які тікають у разі поранення, ці громили тиснуть крізь найтяжчі травми, зупиняючись лише тоді, коли більше не можуть стояти. Вцілілі часто здирають броню з демона після перемоги, щоб викувати грубі інструменти або продати пластини ковалям у Рарзіледі.

Демонічний пес

Шипасті пекельні гончаки, що нишпорять у руїнах і на темних шляхах. Залізні шипи стирчать зі шкури цих хижаків, що никають розбитими вулицями покинутих поселень і вистежують самотніх мандрівників на Дорозі чорного сланцю. Вони кидаються на все живе, що здається достатньо слабким, аби бути вбитим, зближуючись стрибками та рвучи горло укусами на ходу. Навіть із розпанаханими животами чи зламаними лапами вони продовжують кидатися, доки не впадуть мертвими. Місцеві ополчення вирушають у дорогу групами від чотирьох осіб, аби запобігти їхнім нападам.

Владика демонів

Крилаті верховні хижаки, що панують у зруйнованих глибинах. Палаюча сталь пропалює кольчугу, коли ці крилаті велетні затискають здобич у кут. Кожен тримає меч із живого вогню та зазубрений батіг, щоб підтягувати жертву під новий удар. Вони оцінюють кожне зустрічне створіння за його силою, нападаючи на будь-кого, хто здається їм безпорадним. Ховаючи награбоване в затонулих фортецях, вони переслідують ціль повітряними нальотами та жорстокими випадами. Більшість зустрічних гине на місці, живлячи своєю кров'ю жар клинка демона.

Демонічний посіпака

Двоногі поріддя пекла, що полюють у руїнах і глибинах. Зазубрені зуби прокушують кольчугу, коли ці істоти вистрибують зі схованок. Вони нишпорять серед руїн полеглих поселень, придивляючись до кожного, аби зрозуміти, чи варто нападати. Зграя не відступить навіть після тяжких поранень: ними рухає голод, який вщухає лише тоді, коли їхні тіла перестають ворушитися. Торговці та розвідники з Рарзіледа носять залізні кілки, аби прибивати цих вертких потвор до кам'яних стін.

Орел

Високо літаючі хижаки руїн і гірських верхівок. Широкі крила кидають тіні на самотніх подорожніх, які долають гірські перевали або пробираються крізь кам'яні руїни. Ці птахи терпляче ширяють, доки не помітять здобич, яку можна забрати з собою, або пішого мандрівника, якого можна збити пікіруванням із виставленими пазурами. Золотий орел розвиває успіх новими нальотами, проте кидає бій і відлітає до круч, якщо його махове пір'я залите кров'ю або пошкоджене крило. Мисливці часто тримають напоготові сталевий баклер, аби відбити перший стрімкий наліт.

Також відомий як: Золотий орел.

Титан землі

Кам'яні велетні-блукачі відкритих пусток. Гранітні кулаки трощать землю там, де сходяться тундра, пустеля й степи. Ці двоногі істоти полюють вдень і вночі, наступаючи розміреними комбінаціями ударів і нищівним топтанням. Вони нападають на все живе, що поступається їм силою, нерідко вистежуючи малі каравани, щоб вибити одну жертву. Торговці в Королівстві Рустпікія наймають големобудівників, аби зміцнити вози залізними плитами й витримати таран. Коли титан закріплюється на землях, дороги закидають, а торгові шляхи пускають в обхід.

Горгулья

Крилаті кам'яні конструкти, що чатують на високих руїнах. Шорстка гранітна шкура шкребеться об шпилі соборів перед тим, як ці створіння кам'яною брилою падають на самотніх мандрівників. Вони вимірюють сталь і поставу жертви, вирішуючи, чи варто атакувати, скорочують відстань розгінним стрибком і розсікають кольчугу почерговими ударами кігтів. Не маючи ні крові, ні подиху, вони б'ються з механічною впертістю, доки їхні кам'яні тіла майже не розкришаться. Вцілілі зазвичай наймають големобудівників, щоб оглянути руїни та знайти джерело їхнього оживлення.

Гігантський кажан

Шкірястокрилі мисливці печерних входів і руїн. Шкірясті крила кидають раптові тіні на тих, хто прямує крізь руїни чи глибокі печери. Ці створіння відчувають тепло та рух, кружляючи над здобиччю, перш ніж упасти з висоти із гачкуватими пазурами. Поодинокий кажан оцінює силу жертви й кидається на все, що здається посильним, тоді як більші зграї діють злагоджено, збиваючи відбитих подорожніх. Вони терплять тяжкі рани без відступу, чіпляючись за здобич мало не до скону. Селяни накривають худобу важкими сітками під час міграцій, аби уникнути нічних втрат.

Гігантський жук

Рогаті членистоногі хижаки пісків і хащів. Товсті хітинові пластини трощать кору й каміння, коли ці потвори кидаються вперед подвійними ударами. Чи то в пустелях, чи в лісових нетрях, вони вилазять о будь-якій годині, щоб простромити рогами м'яку плоть. Вони вивчають тих, хто на дорозі, і завжди зімнуть самотнього пішохода, зупиняючи напад лише тоді, коли їхні сповнені іхору тіла майже повністю знищено. Мисливці носять залізні кілки, аби пробити панцир до того, як жук упреться вагою й підніме на роги.

Гігантський краб

Панцирні хижаки солоних узбереж і боліт. Хітинові пластини відбивають вістря списів, коли ці створіння виповзають із припливних озер та очеретів. Вони невпинно полюють удень і вночі, нападаючи на кожного мандрівника, якого можна розчавити клешнями. Один краб переслідуватиме торговця-одинака, доки його власний панцир не лусне, а іхор не потече на пісок. Рибалки вздовж берегової дороги Скоз'єнта–Ррер'тусс збирають розбиті панцирі, щоб продавати їх на обшивання суден або молоти на корм.

Гігантський пацюк

Хутряні шкідники, що кишать на болотах і в лісах. Грубе сіре хутро та пожовклі різці вирізняють цих хижаків боліт і дрімучих лісів. Вони вилазять у сутінках і кружляють навколо самотніх мандрівників, оцінюючи, чи вдасться взяти гору, перш ніж кинутися стрибковим укусом на бігу. Навіть спливаючи кров'ю від глибоких ран, вони б'ються з відчайдушною впертістю. Селищні мисливці організовують нічні дозори на узліссях, аби зграї не тягали худобу в підлісок.

Гігантський скорпіон

Панцирні хижаки пустель, що полюють під місячним сяйвом. Хітинові щитки шкребуться об пісок, коли ці павукоподібні виходять на полювання після заходу сонця. Вони оцінюють сили самотніх подорожніх, після чого б'ють широкими клешнями й жалять згори потужною отрутою. Мисливський інстинкт глушить будь-який страх, змушуючи їх битися, доки панцирі не луснуть, а дюни не заллються іхором. Вартові караванів між пустельними поселеннями виставляють нічні пости, аби відганяти цих потвор до того, як вони оточать в'ючних тварин.

Гігантська гадюка

Лускаті хижаки випалених пусток і згубних драговин. Сухий пісок і стояча вода приховують цих змій, які виринають удень чи вночі, щоб кинутися на самотніх мандрівників. Гадюка здіймається над землею, перш ніж зробити смертоносний випад, і радше стерпить тяжке каліцтво, ніж відмовиться від здобичі. Каравани в Імперії Нашрар наймають списників для промацування очерету й дюн, оскільки ця потвора атакуватиме, доки її кільця взагалі здатні ворушитися.

Темноікл

Уперті хижаки, що чатують у тінистих руїнах. Густе хутро або кістяні пластини надійно захищають цих убивць. Вони переслідують самотніх мандрівників крізь руїни та глибокі яри, кружляючи навколо жертви перед раптовим випадом. Навіть жахливі каліцтва не здатні зломити їхню волю. Темноікл, який втратив задні лапи, гребтиме міцними передніми, аби дістатися горла, а безлапі битимуть ворогів черепом. Мисливці носять важкі списи, щоб добивати їх здалеку, адже поранений звір б'ється з іще більшим відчаєм, ніж здоровий.

Горгона

Зміїні потвори, що рискають у храмових руїнах. Шорстка луска шкребе каміння, коли ці хижачки плазують розбитими коридорами й обваленими святилищами. Вони вишукують слабкості в подорожніх, а потім кидаються з почерговими ударами пазурів і нищівними замахами хвоста. Горгона не відступить від вдалого полювання, затискаючи здобич у глухі кути й б'ючись майже до знемоги власного тіла. Селищні розвідники носять залізні списи саме для того, щоб тримати цих лускатих мисливиць на відстані, знаючи, що самотній блукач стане легкою здобиччю для тварюки, яка не знає втоми, доки не почне помирати.

Грифон

Зіркоокі химерні мисливці трави та льоду. Гострі пазурі та гачкуваті дзьоби панують у відкритих степах і крижаній тундрі в будь-яку пору доби. Ці хижаки розраховують силу цілі перед атакою і часто діють зграями, щоб завалити самотніх подорожніх. Вони зав'язують невпинний наземний бій, чергуючи глибокі укуси з розсіканням пазурами. Мало який грифон відступить, доки його тіло не скалічить сталь, тож мисливцям зазвичай лишається забирати тільки рештки здобичі після трапези зграї.

Гарпія

Крилаті химерні мисливиці зруйнованих руїн. Пазурі рвуть вовну та шкіру, щойно ці людиноподібні птахи помічають рух унизу. Вони ширяють високо над завалами й розбитими шпилями, падаючи в наземний бій, тільки-но переконаються, що до горла жертви можна дістати. Найбільші особини або злагоджена зграя без вагань накинуться на самотнього торговця. Птахи продовжують битися зі зламаними крилами та розірваним тілом, спиняючись лише тоді, коли знесилено падають від втрати крові.

Гіпогриф

Крилаті хижаки, що гніздяться в забутих руїнах. Гострі дзьоби та четверо вигнутих пазурів шматують шкіру й кільця, коли ці химерні звірі злітають зі скельних виступів. Вони оцінюють слабкі місця самотніх мандрівників і б'ють без вагань, зближуючись на крилах для жорстокої атаки на бігу. Їхня завзятість полягає в небажанні виходити з бою, доки тіло не впаде від знекровлення. Мисливці в Республіці Емівеліан нині носять сталеві щити саме для відбиття їхніх пікіруючих випадів дзьобом.

Рогатий громила

Нічні демони, що нишпорять у пустках і відкритих степах. Піт і кров укривають морди цих двоногих потвор, коли вони вилазять після заходу сонця, аби вбити все, що рухається тундрою чи пустелею. Вони вимірюють силу мандрівника за його ходою й нападають на кожну самотню душу, яку вважають беззахисною. Громила б'ється почерговими махами пазурів і нищівними ударами чола, підтримуваний демонічною статурою, яка тримає його на ногах значно довше за будь-якого природного звіра. Пастухи в степах палять смолоскипи й тримають псів на повідках, щоб ці істоти не відчули кошару.

Рогатий пожирач

Нічні поріддя пусток і крижаних лісів. Двоногі постаті з вигнутими рогами підіймаються з пісків пустелі та снігів тундри, щойно сідає сонце. Ці демони випробовують кожного зустрічного мандрівника, кружляючи навколо дрібної здобичі або збираючись у зграї, щоб задавити тих, хто здається слабким. Вони б'ють обома руками й таранять головою вперед, ламаючи ребра та черепи. Створіння б'ється мало не до повного знищення власного тіла, рідко спиняючись, доки тримається на ногах. Вартові караванів у тайзі носять важкі щити саме для захисту від цих упертих нічних набігів.

Рогата паща

Двоногі демони, що чатують у пустелях і крижаних пустках. Зазубрені роги розтинають темряву, коли ці бестії виходять із дюн і тайги після заходу сонця. Вони полюють на самотніх мандрівників, обсипаючи їх лютими зв'язками ударів пазурами та нищівними стусанами головою. На відміну від більшості хижаків, які тікають після поранення, Рогата паща б'ється зі зламаними кістками та глибокими ранами, доки здатна стояти. Каравани, що йдуть крізь пустелю, беруть запасні списи, аби тримати цих потвор на відстані, адже ближній бій часто обертається кривавою бійнею ще до того, як демон нарешті впаде.

Комаха-розкрадач

Хітинові нічні мисливці тайги та боліт. Масний іхор капає з щелеп цих двоногих хижаків, коли вони з'являються після сутінків. Вони беруть у кільце самотніх мандрівників у лісових хащах, намацуючи броньованими пазурами щілини в кольчузі перед тим, як завдати смертельного удару. Навіть випатрані або позбавлені кінцівок, вони переслідують жертву з несамовитою впертістю. Слідопити на кордонах Федерації Лірері носять важчі щити спеціально для того, щоб витримувати ці безупинні нічні напади.

Комаха-переслідувач

Хітинові нічні мисливці тайги та боліт. Тверді панцирні пластини відбивають леза та стріли, коли ці двоногі членистоногі вилазять після сутінків. Вони вистежують самотніх мандрівників у сирих лісах, трощачи кістки й кольчугу серіями косячих ударів кігтями та важкими щелепами. Лише коли іхор починає юшити з їхніх ран струмками, вони припиняють напад. Мисливці в Республіці Емівеліан носять щити з товстої шкіри, щоб стримувати ці удари, доки тварюку не вдасться притиснути й випатрати.

Кракен

Панцирні хижаки прибережних руїн. Тверді панцирі шкребуть камінь, коли ці сухопутні жахи виповзають із припливних вирв та затоплених склепів. Їхні щупальця б'ють широкими дугами, підтягуючи самотніх мандрівників під розчавлювання масивними кінцівками. Рухомі невгамовним голодом до плоті, вони без вагань переслідують здобич мілиною та завалами. Напад захлинається лише тоді, коли під їхніми розбитими панцирами накопичується іхор, та до того моменту портові робітники й прибережна варта тримають важкі списи, аби заганяти їх назад у глибини.

Лакодон

Двоногі рептилії-мисливці напівзруйнованих руїн. Груба луска та чіпкі пазурі вирізняють цих хижаків, які обживають руїни полеглих міст. Вони нападають на кожного, хто на самоті ступає на їхню землю, б'ючи зі стрибка та викидаючи довгий язик, здатний витягти людину зі схованки. Оскільки вони б'ються попри випущені тельбухи та розтрощені кістки, досвідчені розвідники воліють оминати такі місця, аніж вступати в затяжну бійню.

Мантикора

Рогаті котячі хижаки руїн і диких нетрів. Отруйне жало на кінчику хвоста різко відрізняє мантикору від звичайних хижих котів. Ці звірі нападають на будь-яку істоту, з якою, на їхню думку, можуть упоратися, нерідко женучи самотнього подорожнього до кручі чи муру. Вступивши в бій, вони шматують пазурами й люто гризуть, б'ючись до останнього подиху. Мисливці вдягають товсті шкіряні фартухи, аби стримувати хвостові шипи, що пробивають як кольчугу, так і живе тіло.

Богомол

Серпорукі хижаки лісів і саван. Хітинові панцирі виблискують під сонцем і місяцем, коли ці двоногі мисливці ступають у високій траві та під пологом лісу. Вони оцінюють зброю й кількість подорожніх перед тим, як накинутися, а почавши атаку, б'ють серпоподібними лезами та стусанами на бігу. З рани струменить жовтий іхор, проте вони продовжують свій бій аж до падіння від знекровлення. Лісоруби носять посилені щити саме для захисту від цих ударів під час відступу до міських мурів.

Мастозавр

Гігантські рептилії-вибивайли, що мешкають у напівзруйнованих руїнах. Шкура з сірою лускою відбиває стріли, коли ці велетні виринають із завалів, аби кинути виклик усьому, що рухається. Вони сунуть уперед, обрушуючи нищівні удари важких лап, розколюючи кам'яні плити підлоги й трощачи щити на тріски. Зібравшись у зграю, вони діють злагоджено, громлячи каравани та перехоплюючи відсталих. Місцеві ополчення остерігаються спускатися в глибокі підземелля, де гніздяться ці потвори, вважаючи за краще замуровувати входи, ніж приймати їхній лобовий таран.

Дубовий ент

Дерев'яні вартові, що полюють у хащах. Груба кора та вузлуваті гілки приховують цих велетнів, доки вони не відірвуть коріння від ґрунту, аби розчавити все живе на своєму шляху. Вони чатують у хащах о будь-якій порі, заганяючи самотніх мандрівників у пастку помахами пазуристих гілок і землетрусними ударами стовбура. Більшість лісорубів упізнає ента за неприродним обрисом крони та тим, як звірина втікає геть з його стежки. Теократія В'ельд має суворий наказ повністю уникати таких гаїв, бо залізна зброя нерідко просто трощиться об їхні скам'янілі стовбури.

Обсидіановий демон

Темнопанцирні демони пустель і крижаних пусток. Чорні мінеральні пластини захищають цих двоногих виродків, які з'являються після заходу сонця, аби захопити землі в пустелі, тундрі та тайзі. Вони полюють на будь-якого самотнього подорожнього, якого вважають достатньо беззахисним, пускаючи в хід чергові удари та розтрощувальні поштовхи головою, пробиваючи кольчугу й кістки. Їхні випади йдуть стрімкими зв'язками, зминаючи жертву без обладунків. Караванники уникають пусток у сутінках: побачити одного такого демона означає, що поруч блукає вся зграя, готова спустошити табір.

Огр

Важкі бійці з моргенштернами на просторах диких земель. Шипасті залізні моргенштерни пробивають кольчуги й черепи в степах і лісах. Ці хижаки виглядають слабких серед подорожніх і без роздумів нападають на кожного, кого сподіваються здужати. Вони не знають втоми й не відступають, скільки б ран не отримали, продовжуючи глушити ударами згори, доки не впадуть від втрати крові. Оскільки вони полюють від світанку й до пізньої ночі, купці з возами нині завжди винаймають охорону для відбиття подібних нападів.

Також відомий як: Гладкий огр.

Косатка

Водні хижаки, що атакують прибережну торгівлю. Чорно-білі спини розтинають гладінь води, коли ці мисливці бачать самотній човен чи викинутого за борт моряка. Вони відтісняють жертву до мілин і каміння, пускаючи в хід велетенські щелепи, здатні трощити кістки та трощити деревину на тріски. На відміну від звичайної риби, косатка рідко відступає після першої сутички; вона веде бій до тяжкого поранення. Рибалки з берегової дороги Скоз'єнта–Ррер'тусс тримають сітки короткими, а зброю — напоготові, бо знають: зграя діятиме спільно, аби затягти людину в глибину.

Сова

Крилаті пазурі, що терзають самотніх мандрівників. Широкі крила кидають раптову тінь на дороги між поселеннями, де пугачі кружляють над тими, хто йде наодинці. Ці птахи нападають згори зігнутими пазурами, цілячи в череп, розраховуючи габарити жертви перед випадом. Птах може невтомно переслідувати в'ючну худобу торговця або самотнього розвідника довгими нальотами. Щойно рани починають заважати польоту, вони виходять із бою й летять до руїн, де облаштовують сідала.

Також відома як: Пугач.

Фенікс

Вогнепері духи, що гніздяться на покинутих вершинах. Палаюче пір'я обпалює камінь і балки, коли ці птахи спускаються з високих руїн. Вони оцінюють сили противника за поставою та ходою, падаючи з витягнутими пазурами для розтрощення черепів або завдаючи ударів дзьобом, що пропалює метал. Ці духи відмовляються відступати навіть із посіченими крилами й стікаючи кров'ю, атакуючи до повного виснаження сил. Мисливці, які йдуть їхнім слідом, обирають товсті шкури з захистом від вогню, адже одна помилка здатна обернути табір на поховальне багаття.

Рифовий переслідувач

Двоногі нічні мисливці мілин і драговин. Перетинчасті пазурі шкребуть берегову смугу після заходу сонця, коли ці істоти виходять із прибою. Вони оцінюють можливу здобич за розміром і чисельністю, нападаючи на одиноких мандрівників скоординованими ударами кігтів та зубів. Їхня впертість не знає меж: переслідувач битиметься навіть втративши кінцівки чи стікаючи кров'ю. Рибалки вздовж берегової дороги Скоз'єнта–Ррер'тусс кріплять човни залізними ланцюгами, щоб ці хижаки не тягли сітки разом із уловом у вир.

Тіневиття

Крилаті кровопивці зруйнованих твердинь. Закривавлені крила несуть цих хижаків попід кроквами зруйнованих будівель. Вони кружляють над одинаками, пірнаючи з повітря, щоб роздерти шкіру, перш ніж приземлитися й добити наземними ударами. Відчай змушує їх битися зі зламаними лапами та важкими ранами, відступаючи лише тоді, коли сили зраджують остаточно. Оскільки відігнати їх украй важко, мандрівники цими краями беруть довгі списи, щоб зустрічати їх просто в піке.

Акула

Бліді океанські хижаки прибережних вод. Зазубрені зуби впиваються в тіло прямими, стрімкими випадами. Ці хижаки кружляють біля всього, що збурює мілководдя, нападаючи на самотніх плавців і моряків, які надто віддалилися від борту. Вони майже не відчувають страху й женуться за здобиччю прибоєм, навіть коли власне тіло вкривається ранами. Прибережні рибалки тягнуть сітки з обережністю, знаючи, що запах крові миттю принадить цих невтомних мисливців просто до причалу.

Також відома як: Велика біла акула.

Акула-воїн

Двоногі рифові хижаки, що виходять із прибережних вод. Хрящі та груба шкіра виблискують під місяцем, коли ці мисливці бредуть мілиною та болотами. Вони беруть у кільце одинаків, пускаючи в хід пазуристі лапи й нищівні щелепи. Ці хижаки вкрай рідко залишають бій, продовжуючи напади довго після того, як відступив би будь-який інший звір. Через те що з'являються вони здебільшого потемки, рибалки з берегової дороги Скоз'єнта–Ррер'тусс саджають човни на ланцюги й ночують на піднятих помостах, аби їх не змило у приплив.

Кальмар

Підступні головоногі прибережних глибин. Пружні щупальця вистрілюють із морської води, затягуючи самотніх мандрівників на дно. Ці хижаки оцінюють здобич за розміром і безпорадністю, завдаючи раптових точних ударів, перш ніж піти на глибину, якщо їхнє власне тіло зазнає ушкоджень. Рибалки впізнають місця їхнього полювання за розводами кривавого іхору у воді. Прибережні поселення оббивають палі пірсів залізом, аби ці істоти не могли зачепитися, коли намагаються стягти портових робітників у воду.

Також відомий як: Гумбольдтський кальмар.

Сукуб

Крилаті демониці зруйнованих фортець. Сегментовані леза розсікають повітря та кольчуги, коли ці хижачки злітають із напівзруйнованих бійниць. Вони оцінюють слабкості подорожніх і нападають без попередження, використовуючи політ для зближення перед тим, як завдати рубаних ударів та колючих випадів. Лише зазнавши страшних ран і знесилившись майже вкрай, вони припиняють свій натиск. Місцеві ополченці ставлять варту біля кожної арки, щоб не пустити цих демониць до доріг.

Щупальцевий громила

Двоногі нічні мисливці відкритих пусток. Пружні відростки розсікають пустельну спеку чи мороз тундри, стягуючи самотніх вершників із сідел. Ці химерні хижаки виходять після заходу сонця, полюючи на все доступне, б'ючи поперемінно пазурами та таранячи важким чолом, щоб трощити кістки. Витривалість дає їм змогу битися з ранами, смертельними для інших істот, аж до повної втрати сил. Мисливці тайги та степів упізнають їх за вологим ляскотом щупалець об каміння — звуком, що віщує засідку.

Тернодемон

Шипасті поріддя пустельних пусток і засніжених лісів. Гострі шипи стирчать із кожного суглоба їхньої шкури, коли вони виходять із тіней тайги чи пустельних заметів після заходу сонця. Ці демони оцінюють самотнього подорожнього за товщиною броні й вагою зброї, після чого кидаються в лобовий таран. Вони чергують швидкі випади з нищівними зв'язками, прориваючись уперед на шаленій швидкості. Навіть спливаючи кров'ю від десятка ран, вони б'ються, доки тіло остаточно не відмовить. Караванники міцно припинають коней, щоб ті не розбіглися під час таких нічних нападів.

Троль

Нічні велетні-мисливці лісів і тайги. Волохата глиця й прим'ятий підлісок позначають шлях цих згорблених вайлуватих громил. Вони виходять після заходу сонця по душі подорожніх, які наважилися перетнути межу лісу наодинці, гатячи важенними кулаками, аби вбити жертву в землю. Їхня впертість перевершує звичайний голод: троль продовжуватиме бій зі зламаними ребрами та глибокими розсіченнями, доки може триматися на ногах. Лісоруби північних країв оббивають двері хатин залізними штабами, щоб ці тварюки не проломили стіни на молодик.

Ікластий громила

Демонічні нічні переслідувачі пустель і тундри. Товсті ікла з бивня лишають глибокі борозни в піску й мерзлоті, коли ці демони вибираються на полювання в сутінках. Вони обирають цілями одинаків, що прямують степами чи тайгою, спершу беручи на таран важким ударом голови, а потім роздираючи плоть розчерками пазурів. Створіння пре вперед, навіть коли його власна шкура пошматована, а кров тече струмками, вгамовуючись лише з повною втратою сил. Патрулі найближчих поселень беруть міцні щити, аби гасити такі удари в лоб і не дати зграї розчавити стрій.

Гробар

Крилата нежить, що нишпорить прикордонням. Пазуристі руки та шкірясті крила вирізняють цих невтомних мисливців серед руїн між поселеннями. Вони розраховують жертву й кидаються на забій, пірнаючи з узвиш, аби притиснути ціль до землі. Оскільки вони переносять тяжкі рани без жодних вагань, родини в Теократії В'ельд уникають виходити на дороги в сутінках. Мисливці носять товсті шкіряні стьоганки спеціально для захисту від розмашистих пазурів, доки тварюку не вдасться прогнати або знищити.

Вовкудильник

Озброєні тризубами рибоподібні потвори глибин. Тризубі сталеві вістря пробивають кольчугу скрізь, де припливні вирви межують із затопленою кладкою. Ці хижаки зважують сили мандрівника за його ходою, кидаючись із мілини, аби затягти самотню постать у піну хвиль розмашистими ударами. Вони не знають страху й рідко відступають, ведені голодом, що не згасає навіть зі зламаними ребрами та пошматованими плавцями. Рибалки кидають сітки, щойно вода береться металевим блиском, знаючи, що потвора битиметься до останнього удару серця.

Вовкокраб

Хітинові громили, що чатують у припливних руїнах. Товсті пластини панцира відбивають сталь, коли ці потвори виповзають із солонуватих глибин полювати на самотніх подорожніх. Вони ступають на двох ногах, розсікаючи броню почерговими ударами клешень і подвійними трощильними опусканнями. Іхор проступає крізь суглоби лише після тривалих важких ударів, бо звір не відступить, доки його щит майже не розкришиться. Місцеві рибалки лишають на березі шматки солонини, аби відвадити цих хижаків від сіток і місць нересту.

Вовкокрок

Панцирні рептилії-мечники з темних глибин. Товста крокодиляча луска вкриває іржаву броню там, де ці хижаки захоплюють покинуті цистерни та розбиті річкові форти. Вони володіють мечами з умілою жорстокістю, розрубуючи щити ударами згори та прорубуючи проходи широкими замахами. Ці створіння зважують кожну істоту за тим, скільки крові з неї витече, нападаючи на кожного, кого вважають за слабкого. Навіть із відрубаними кінцівками чи пробитими легенями вони штовхають клинок уперед, доки не спиниться серце.

Вовкоцап

Хижаки з двома сокирами, що полюють у руїнах. Важкі залізні сокири вгризаються в кольчугу й кістки, коли ці потвори вибираються зі зруйнованих погребів та покинутих хуторів. Вони вивчають кожного перехожого на предмет слабкості, кидаючись на всякого, кому бракує сталі чи супутників для відсічі. Ці виродки не звертають уваги на смертельні рани, рубаючи парною зброєю до останнього удару серця. Мешканці селищ оббивають брами залізними штабами, щоб ця сокирчата нечисть не вдерлася всередину на молодик.

Вовковепр

Броньовані вепрородичі, що нишпорять у лісових нетрях. Груба шкіра та виварені ремені стягують бочкоподібні груди цих бійців-вепрів. Вони тримають важкі пірначі, якими розмахують широкими дугами згори, розколюючи черепи та трощачи щити. Ці хижаки полюють у густому підліску й одразу чавлять кожного, хто відбився від гурту. Навіть хитаючись від втрати крові, вони б'ються з несамовитою люттю. Мисливці з навколишніх селищ копають глибокі ями-пастки, аби спинити їх на підступах до загонів із худобою.

Вовкослон

Закуті в лати бойові звірі зарослих руїн. Важкі молоти розбивають щити на тріски, коли ці двоногі громили ступають із завалів зруйнованих твердинь. Вони носять грубі сталеві пластини, приклепані просто до шкури, і женуться за самотніми мандрівниками, завершуючи біг смертоносним ударом бивнів. На відміну від звичайної звірини, вони наперед прораховують, чи зможуть здолати жертву, і б'ють без вагань. Вони не тікають із бою, доки їхні кістки не розтрощаться, змушуючи навіть досвідчених воїнів пускати в хід усе для перемоги.

Вовконосоріг

Громили з булавами, що населяють покинуті цитаделі. Обтягнута хутром шкура відбиває стріли, коли ці двоногі бійці трощать черепи важкими палицями. Вони патрулюють обвалені зали й старі укріплення, винюхуючи самотніх мандрівників, аби випробувати свої сили. Зав'язавши бій, вони не відступають і не сумніваються: сунуть уперед жорстокими замахами, що ламають ребра й розколюють щити. Тільки коли їхні тіла перетворяться на суцільне місиво, вони припиняють напад, лишаючи подорожнім хіба що ховати рештки своїх супутників.

Вовкоакула

Озброєні пилкоподібними мечами водні бійці затонулих глибин. Шорстка шкіра шкребе об каміння, коли ці здоровані орудують пилкоподібними клинками риби-пили, розтинаючи лати. Вони рискають затопленими переходами та підозрілими руїнами, приглядаючись до здобичі перед тим, як випасти подвійними ріжучими замахами й комбінаціями. Навіть коли їхні черева розпороті сталлю чи чарами, вони женуться за метою з тупою впертістю до останньої краплі крові. Місцеві рибалки палять водорості на причалах, аби захистити берег і не дати потворам потягти людей у темні води.

Вовкозмій

Зміїні воїни з двома клинками з глибинних руїн. Дві вигнуті катани розтинають повітря, коли ці лускаті душогуби виповзають із підвалів і обвалених капищ. Вони вивчають цілі й одразу кидаються на кожного, хто видається слабшим. Їхній напад поєднує оберти сталі з раптовими стрибками, що долають відстань перш ніж суперник підніме щит. Навіть коли кров заливає підлогу, а кістки тріщать, вони женуть леза вперед аж до фатального кінця. Ті, хто пережив зустріч, лишаються з рівними паралельними шрамами, які свідчать про справжню військову виучку тварюки.

Вовкопавук

Чотирирукі павукоподібні вибивайли, що населяють давні руїни. Хітинові суглоби цокають по кам'яних плитах, коли ці хижаки вилізають із глибин льохів за кожною живою душею на своєму шляху. Чотири лапи б'ють одна за одною, видаючи точні серії кігтів, що розривають стьоганку та м'язи. Їхній жовтий іхор бризкає на підлогу задовго до думки про втечу, змушуючи їх битися, доки щелепи здатні бодай ворушитися. Місцеві загони зачищають підвали вогнем і довгими списами, щоб зграї не зайняли будинки на поверхні.

Вовкокальмар

Броньовані чаклуни-головоногі, що ховаються в прибережних руїнах. Хітинові пластини вкривають слизьку плоть, захищаючи створіння, яке плете закляття помахами гнучких щупалець. Вони виходять із морських глибин по самотню здобич або кидають виклик дрібним загонам. Ці мисливці спрямовують енергії зцілення на своїх родичів просто під час сутички, затягуючи бій неймовірною впертістю. Їхній натиск згасає лише тоді, коли їхні оболонки розбито, а іхор розливається землею. Берегова варта вздовж дороги Скоз'єнта–Ррер'тусс посилює броню, аби витримати такі магічні засідки.

Вовкоропуха

Броньовані земноводні потвори вогких руїн. Товста бородавчаста шкіра під грубими лусками саморобної кольчуги вирізняє вовкоропуху. Ці тварюки сидять у затоплених підвалах і вогких фундаментах, випробовуючи кожного, хто підійде надто близько. Вони орудують ланцюговими ціпами з відточеною люттю, розмахуючи ними, доки не зламаються власні кістки або не підведуть сили. Між ударами вони вистрілюють довгими м'язистими язиками, притягуючи здобич упритул. Люди чітко окреслюють межі їхніх кубел, бо самотня тварюка битиметься до скону.

Вовкулака

Двоногі нічні мисливці лісових хащів. ОбіSystem, задерта кора та глибокі борозни на молодих деревах позначають їхні мисливські угіддя по всіх лісах. Ці створіння виходять у сутінках вистежувати одинаків, кружляючи навколо жертви, перш ніж зімкнути коло помахами пазурів і розривними укусами. Зграя не відступить, навіть будучи посіченою та переламаною, женучи супротивника, доки не лусне майже кожна кістка. Мисливці, які йдуть їхнім слідом у лісах, нерідко знаходять роздерту худобу або сліди селян, яких силою виволокли з власних осель.