Непокійні мерці та творіння

Автомат

Заводні вартові, що патрулюють поруйновані фортеці. Латунні шестерні скрегочуть під посиленою бронею, коли ці конструкти обрушують важкі удари маніпуляторів і вихрові серії на будь-яку живу душу. Вони позбавлені страху й жалю, насуваючись із механічною впертістю, навіть коли їхній корпус розсічено сталлю. Опинившись у забутих сховищах чи завалених переходах, вони продовжують свої закладені маршрути крізь десятиліття. Представники Вальдер, які розбирають ці остови, зазначають, що зламаний автомат усе одно спробує розтрощити руку, якщо відчує рух.

Курганна мумія

Мерці у поховальних пеленах, повсталі з курганів. Смуги полотна, що потемніли від часу, сковують тіло, висушене твердо, як стара шкіра, а там, де мають бути очі, горить тьмяне світло. Курганна мумія човгає повільно, але руки її завдають ударів жахливої ваги, і вона здатна піднятися з курганної землі там, де, здавалося, нічого не було. Вона б'ється, хапає, гатить обома кулаками, а лютуючи — скажено лупить об землю. Пелени відрізняються від кургану до кургану: бліді, темні або вкриті плямами, як ховали своїх мерців різні народи. Найкраще її бере вогонь; сталь лише сповільнює.

Також зустрічається як: Бліда курганна мумія, Почорніла курганна мумія.

Падальний плазун

Укрита хробаками нежить, що блукає лісами й тундрою. Бліда плоть, слизька від вологи, тягнеться через болота й мерзлу землю після заходу сонця. Ці мерці позбавлені будь-якого інстинкту самозбереження: вони переслідують живу здобич із бездумною впертістю, навіть коли відмовляють їхні кінцівки або трощаться кістки. Вони б'ють знизу пазурами й зубами, охоплені голодом, якому байдуже до болю чи відступу. Подорожні в пустищах зміцнюють кілки огорожі залізними шипами, щоб ці повзучі мерці не перетягли себе через мотузкові загорожі вночі.

Повзучий гуль

Безногі трупи, що повзуть крізь багнюку й лісові хащі. Оголені хребти скребуть по паморозі та багні, коли ці істоти з'являються після заходу сонця. Трапляючись у мокрих лісах і замерзлій тундрі, вони рухаються вперед із бездумною впертістю, тягнучи тулуби на пазуристих руках до будь-якої живої істоти. Їх не спинити ранами чи відступом; гуль без нижньої половини тіла продовжує кидатися й гризти, поки його безсердечний остов не буде знищено дощенту. Селяни в цих краях тримають худобу в кам'яних загонах, щоб повзучі мерці не затягли здобич у темряву.

Полководець темряви

Невмерлі з ціпами, що блукають глибинами гробниць. Іржава кольчуга скріплює висохлу плоть під латним обладунком. Ці істоти патрулюють глибокі крипти, розмахуючи важкими ціпами та щитами в механічному, невблаганному ритмі. Вони не знають перемир'я й не відчувають болю; полководець продовжує удари ланцюгом навіть тоді, коли його ребра трощаться, а кінцівки розрубані. Оскільки вони ніколи не відступають, розкрадачі гробниць часто гинуть притиснутими до далеких стін, нездатні зупинити наступ потвори. Родини, чиї предки вартують ці усипальниці, наймають наглядачів, щоб ті пильнували цілісність печаток.

Череп смерті

Крилаті кістяні духи, які не знають відступу. Кістяні уламки та шкірясті крила виринають із гробниць і завалених крипт. Ці духи кидаються кусати кожну зустрічну живу істоту, охоплені бездумним голодом, що не зважає на біль чи смертельні рани. Навіть розколоті, вони продовжують насідати, доки не лишиться нічого, що живило б їхній рух. Могильники та розкрадачі гробниць здавна затямили, що спокій у покої настає лише тоді, коли вибито все до ноги, адже самотній завислий череп ніколи не втече і не піде на поступки.

Зловісний наглядач

Багатоокі духи, що никають глибокими руїнами. Десятки некліпних очей стежать за рухом з усіх боків, коли цей Дух ширяє над руїнами. Він позбавлений інстинкту втечі чи самозбереження, нападаючи пазурами та отруйним жалом, доки не згине. Мисливці, які стикалися з цими істотами в глибинах, свідчать, що ці духи ніколи не відступають, навіть утративши кінцівки чи спливаючи сутністю. Оскільки вони без вагань переслідують будь-що живе, поселення біля руїн установлюють залізні дзвони, щоб сповіщати про наближення наглядача.

Безликий жах

Бездумні химерні вбивці лісів та боліт. Бліді пазурі роздирають мох тундри й лісовий ґрунт із настанням темряви. Ці істоти з'являються лише вночі в пошуках живої плоті, атакуючи головами й гострими пазурами. Вони не знають страху, їх не зупинити каліцтвом: тварина з вирваними тельбухами далі кидатиметься, доки не вгамується серце. Сільські ополчення в країні Теократія В'ельд палять багаття по колу й тримають нічну варту, щоб не підпустити цих невблаганних потвор до загонів із худобою.

Грибоїд

Грибні остови глибоких руїн, озброєні посохами. У цих незграбних створінь замість голів — шапинки, з яких сиплються спори, а дерев'яними посохами вони б'ють із надзвичайною точністю. Вони вилазять із завалених льохів і пліснявих крипт, де їхній сукровиця просочується крізь розчин кладки. Цим істотам невідомий інстинкт виживання: вони йдуть на запах живого крізь терни та полум'я, не знаючи вагань і відступу. Навіть із відрубаними кінцівками й розсіченим тілом вони б'ють і стрибають, поки їх не зітруть на порох. Селяни щороку випалюють свої підвали, щоб не допустити такої парості.

Гуль

Чумні нічні хижаки болотистих країв. Укриті торфом пазурі та сморід гангрени видають цих невмерлих стерв'ятників, які виповзають із боліт після заходу сонця. Вони не відають страху й розуму, кидаючись на все, що дихає, без вагань і відступу, навіть якщо кінцівки тримаються на гнилих жилинах. Ці істоти стрибають по баговищу, щоб учепитися зубами в м'якоть живота. Місцеві будують високі помости й тримають напоготові просмолені смолоскипи, щоб ці бездумні лазуни не додерлися до людського житла.

Велетенський черв

Бездумні титани безпросвітних глибин. Хітинові кільця скрегочуть об камінь, коли ці велетенські черви виструнчують пащі, щоб простромити все, що дихає. Вони трапляються в темних розколинах під землею й не знають ані страху, ані самозбереження. Навіть коли їхні тіла розсікає сталь, а з ран струменіє сукровиця, вони сунуть уперед без вагань. Гірники знають: черва не спинять ні біль, ні відступ, тож бригадам прохідників доводиться обвалювати цілі штольні, аби перепинити шлях бодай одній такій тварюці.

Голем

Бездумні створіння з каменю та льоду. Грубо обтесаний граніт і вічна мерзлота утворюють ці важкі тіла, що блукають пустелями й тундрою в будь-яку пору. Вони не мають крові й не знають страху: широкі кам'яні долоні трощать усе, що рухається. Їхній поступ не спинити ні болем, ні ранами: вони сунуть уперед на уламках кінцівок, поки не обернуться на руїни. Големобудівник зв'язує ці сутності, аби вони стояли вічними вартовими, а мандрівникам доводиться розбивати їх важкими кирками, щоб очистити дороги.

Також зустрічається як: Скельний голем, Крижаний голем, Лавовий голем.

Пекельна гниль

Згорблені невмерлі почвари, що виринають із глибоких руїн. Подерті крила й скорчені хребти вирізняють цих істот, що волочаться заваленими залами. Їм не притаманні ні інстинкт самозбереження, ні втеча: пекельна гниль рватиме пазурами будь-яке живе горло, навіть коли її кістки розтрощено. Оскільки вони ніколи не відступають, їх не можна прогнати — лише знищити. Сільські ополчення навчилися спалювати їхні трупи негайно, аби сморід не приманив із крипт нових бездумних убивць.

Пащевий жах

Роззявлені різники лісів та крижаних пусток. Хрящі й голі кістки розсікають тулуб надвоє, утворюючи другу зяючу пащу. Ці химерні виродки виходять після заходу сонця на полювання в болота й тундру, рвучко кидаючись уперед тулубом, прагнучи проковтнути здобич живцем. Вони позбавлені страху й самозбереження: навіть розпороті чи скалічені, вони насуваються, доки б'ється серце. Мисливці беруть довгі піки, аби стримати цих безумних почвар на відстані, перш ніж ті підберуться впритул.

Мумія

Висушені остови тривожних гробниць. Полотно, цупке від смоли й могильної землі, обгортає цих почвар у глибинах руїн. Вони позбавлені розуму й страху, крокуючи крізь сталь і полум'я без зупинки, доки не спопеліють. Воїну доводиться терпіти дробильні удари рук і раптові удари розпущених бинтів, що сплутують жертву на ходу. Оскільки ці мерці не відступають незалежно від ран, вартові гробниць завжди стають спиною до міцних стін, аби не потонути під цим невпинним наступом.

Некромант

Покритий відлогою володар мерців із косою в руках. Загорнутий у саван, з насадженими на плечі старими черепами, Некромант походжає серед повсталих мерців як їхній господар. Він жбурляє з долонь згустки могильного холоду й зрощує перебиті кістки слуг просто під час бою, а коли до нього хтось підбирається, довга коса довершує справу. В одних під каптуром бліде мертве обличчя, в інших — позолочений гребінчастий шолом, у третіх — сталеве забороло, з-під якого блимає крижане око, та всі вони творять те саме лиходійство. Спочатку здолай його варту зі скелетів, а тоді кидайся на нього, перш ніж він зростить їх знову.

Також зустрічається як: Позолочений некромант, Некромант із заборолом.

Чумний плазун

Чумні нічні мешканці багон та лісу. Гнила плоть злазить із суглобів цих химерних страховиськ, коли вони виповзають із боліт і тундри після заходу сонця. Вони не мають інстинкту самозбереження й сунуть уперед, б'ючи низько лапами та кусаючи мордою, навіть коли їхні тіла розірвані. Сільські ополченці спалюють заражені трупи сіллю та смолою замість поховання, побоюючись, що залишена гнити в лісовій підстилці плоть знову повстане в повзучій зграї.

Жнець

Летючі духи з косами в занедбаних місцях. Бліді пальці стискають вигнуте лезо, яке однаково легко розтинає і плоть, і кольчугу. Ці духи ширяють над цвинтарями й заваленими капищами, охоплені жагою, нечутливою до болю чи відступу. Їх не вмовити словом і не зупинити пораненням: вони йдуть напролом крізь власне розчленування, завдаючи ударів зверху та січних розчерків. Солдати, які стикаються з ними, тримають стрій, адже будь-який одинак стає вірною ціллю для клинка, що не знає втоми.

Скелет-сокирник

Мрець з оголеними ребрами, що рубає бородатою сокирою. Його нагрудник давно згнив, виставивши напоказ клітку ребер, але сокира в руках усе ще гостра. Сокирник іде просто на живих і не поступається ні кроком: швидкий рубальний випад, щоб розкрити захист, удар згори, а тоді три швидкі помахи поспіль, значно спритніші за перші два. Бувалі солдати кажуть, що курганні владики ховали сокирників стоячи, щоб ті першими вибиралися з-під землі. Тримай руків'я своєї зброї між собою та лезом бородатої сокири й бий по колінах, де обладунок більше не захищає кістки.

Скелет-мечник

Мрець під каптуром, що б'ється з мечем у кожній руці. Під гнилим каптуром і клепаною шкірою мечник ховає два короткі мечі й ніколи не вкладає їх у піхви. Він січе вгорі, мете низом і цілить вістрям у живіт, а тоді зв'язує удари в шалену вихрову атаку, не лишаючи місця для відповіді. Він не відчуває болю, тож рана хіба сповільнить його, і він одразу ж ступить назад на відстань удару. Вартові курганів кажуть, що мерці в каптурах за життя були мечниками на присязі, похованими разом зі зброєю своїми ватажками. Високо піднятий щит відведе перший удар, та вбиває саме другий клинок.

Скелет-чемпіон

Увішаний трофеями мертвий ватажок із довгою глефою. На спині чемпіона закріплена в'язка пожовклих черепів — голів тих, кого він згубив за життя, а в руках ходить довга глефа. Він тримає стрій там, де сунуть дрібніші мерці, розмахуючи зброєю так широко, що збиває людину з ніг, і штрикаючи ратищем у ближньому бою. Коли він крутить лезо тричі навколо себе, у радіусі його досяжності порятунку немає. Курганні пісні називають їх капітанами, що поклялися стерегти гробницю володаря й по смерті. Скорочуй відстань хутко або тримайся далеко за межами удару його глефи.

Скелет-арбалетник

Мрець у каптурі, що пускає болти з темряви. У каптурі, як і мечники, і стягнутий у таку саму клепану шкіру, арбалетник тримається на відстані й натягує корбу важкого арбалета з мертвотною терплячістю. Він відступає перед кожним, хто біжить на нього, випускає новий болт і пускає в хід приклад лише тоді, коли його загнали в кут. Сагайдак із запасними болтами звисає на стегні, і стріли в ньому не кінчаються ніколи. Дозорці в курганних землях привчаються вловлювати клацання коловорота перед самим пострілом. Підкрадайся до нього з укриття й долай останні кроки, перш ніж він перезарядить зброю.

Скелет-страхолицар

Укритий шипами мрець у латах із дворучним мечем. Чорні лати, щетино вздиблені шипами, ховають кожну кістку, окрім вишкіреного черепа, а дворучник, яким він вимахує, довший за зріст людини. Страхолицар поволі повертається й ще повільніше втомлюється: він переводить нижній замах у розрубний удар, січе по щиколотках і обрушує меч згори так люто, що вганяє щитоносця в землю. Могильні наглядачі кажуть, що один такий лицар може втримати двері склепу проти цілої роти. Бийся з ним на відкритому просторі, безупинно рухайся й ніколи не стій там, куди опускається удар його меча.

Скелет-лицар

Нічна нежить крижаних пусток і багон. З'являючись із вічної мерзлоти та драговини після заходу сонця, вони виблискують іржавою кольчугою та вимахують кістяними булавами. У них не зосталося пам'яті про колишні клятви, вони не знають пощади й невпинно крокують до будь-якого живого дихання, яке здатні відчути. Робота їхнім щитом лишається бездоганною навіть тоді, коли ребра трощаться, а суглоби розлітаються на друзки, адже їм невідомі біль чи інстинкт самозбереження. Уцілілі жителі тундри й багон уникають нічних блукань, відаючи, що скелет-лицар не кине гонитви, поки його кістки не перетруться на порох.

Щупальцевий плазун

Бездумні нічні мисливці боліт і лісів. Слизькі паростки тягнуть цих потвор крізь тундру й драговину в найтемніші години. Вони женуться за будь-яким живим рухом із бездумною впертістю, хапаючи низькими лапами та кусаючи зубастими щелепами, щоб дерти плоть. Навіть утративши кінцівки чи стікаючи кров'ю з глибоких ран, вони не відступають і не відають страху. Мисливці, яких знає Теократія В'ельд, уникають лісових хащ поночі, знаючи, що цей плазун ітиме слідом, доки його не пошматують повністю.

Невмерлий

Броньовані остови, що вештаються крижаними пустками та драговинами. Іржаві булави й побиті щити вирізняють цих невпинних мерців, що вилазять із мерзлоти та багонної драговини по смерканні. Вони не мають страху й глузду, женучись за кожним живим биттям серця із безперестанними ударами, доки їхні кістки не розпадуться або не зійде сонце. Оскільки вони ніколи не відступають незалежно від ран, зустріч із ними лишає тільки два виходи: розбити трупа вщент або втікати з боліт завидна.

Волькрат

Броньовані пташині конструкти, прив'язані до поруйнованих твердинь. Гостре сталеве оперення й залізна броня вкривають цих пернатих воїнів. Вони з'являються з-під руїн покинутих укріплень із занесеними сокирами, шукаючи будь-яку живу істоту для нападу. Ані біль, ані каліцтва не вповільнюють їхньої ходи: волькрат продовжує рубати згори вниз, навіть коли його власний каркас починає тріщати. Оскільки вони не знають відступу чи самозбереження, прикордонні вартові вздовж Чорносланцевого шляху винищують кожного побаченого вартового, не даючи їм дістатися поселень.

Черв

Бездумні пащі, що нишпорять заваленими льохами. Бліда плоть суне по каменю в пошуках усього, що дихає. Вони не мають і сліду інстинкту самозбереження, реагуючи на тяжкі рани лютішим нападом, а не втечею. Черв без вагань кинеться на чобіт чи скочить уперед, аби вп'ястися зубами у відкриту плоть. Мисливці пізнають їх за слідом слизу, який ті лишають у темряві. Коли мури поселення падають, уцілілі родини переносять запаси зерна вище, аби вберегти їх від цих невситимих ненажер.