Слова цього світу

Святиня

Старий якір, який досі відгукується. Якір повернення, що так і не згас. Святині Суду були міськими садами з найманими доглядачами, щосезону звіреними зі списком; жменька тих, що досі стоять, — ось чому кілька старих міст можуть ловити своїх мерців, нічого не саджаючи. Це слово живе й у нових справах: Серцедрев гільдії — це святиня для жерця, дерево для сапера, який намірився зрубати його, і наше дерево для села, що датує за ним свої листи.

Просторіччя: дерево.

До Кола

Те, що перший огляд застав уже зведеним. Замикання Кола започатковує відлік, але не сам світ. Перший кінний огляд виявив на своєму шляху сади, шляхові остови, межові камені, могили й архіви та звів їх до єдиної міри. Таладан ставлять Данатал, свій договір про спільні пристані, вище за все це. Кессіт стверджують, що їхня Лінія зору подавала сигнали ще до Суду і не пропустила жодної ночі. Запитай у роду рік, старший за календар, і тобі назвуть послідовність: цю стіну полагодили ще до того, як отой сад дав свій перший пагін. Доколовий акт переписують у два стовпчики: місцева дата поруч із коловою.

Бугай

Солона вода посеред усього сущого. Внутрішнє солоне озеро в серці Кілморін. Бугай — це і болотний птах, і гіркий розсіл, що лишається після виварювання солі, і ця вода по правді є і тим, і іншим. Воно розкинулося на цілий край, і жодної краплі не можна пити, тож берег обробляють за сезонами: солеварні басейни, навіси від сонця, що їх згортають до зміни погоди, і пункти прісної води, які стережуть пильніше за сіль. Родові ватаги Ґатур щороку спускають туди свої отари на воді Душару, купленій на цистерно-рік, і їхні онуки все ще відпрацьовуватимуть цей борг.

Розбита арка

Двері, чий протилежний бік перестав відгукуватися. Шляховий остов із мертвим двійником. Більшість із них ніколи не розбивали. Їх просто покинули стояти, коли далеке місто викреслили зі списків, і їхні пороги не стерті, бо ніхто не хоче ризикувати. Кілька з них гірші за бездіяльні: там, де досі тримаються дві суперечливі міри, арка може прийняти мандрівника, а випустити лише його частку. Прочани замуровують такі. Таємноприсяжні знову їх викопують, бо місце, затиснуте між двома мірами, — це саме те, звідки приходить їхня відповідь.

Спійманий

Ти прокинувся. Десь. Хтось заплатив за це. Померти й бути прийнятим Серцедревом. «Мене спіймали біля Боулда» — це вичерпне речення: воно говорить, де було твоє прив'язання, чиї доглядачі розсунули коріння і хто тепер знає, що ти загинув. Це коштує дорого, і це публічно. Дерево витрачає запаси, регістр витрачає контрольний знак, наглядач вносить ім'я, а місто, яке погоджується ловити чужинців, тим самим дає зрозуміти сусідам, чиїх воїнів воно готове повертати.

Коловий розрахунок

Дванадцять місяців, три Замкнені дні й жодного нульового року. Перший рік починається із Замикання Кола; жоден документ не датується нульовим роком. Звичайний цивільний рік налічує дванадцять пронумерованих місяців по тридцять днів, а за ними — три Замкнені дні поза будь-яким місяцем. Нині — 1472 рік К. Суди, каравани, гарнізони та торгові міста досі користуються календарем Суду, бо датоване зобов'язання має витримати шлях між ними. Храми Варти натомість лічать Роки повернення, тоді як родини можуть рахувати час від свого Серцедрева чи пам'ятної повені.

Регістр Кола

Сім речей, які має містити копія, перш ніж вирушити в дорогу. Великий суд ніколи не нав'язував абетки. Він закріпив те, про що мала свідчити подорожня копія: дата, місце, міра, сторони, свідки, зберігання й мета, хоч би яким почерком писав переписувач. Дбайливий писар поміщає вихідні позначки поруч із перекладеним прочитанням, тож суд, що приймає грамоту, може визнати сухий факт, у якому обидва тексти збігаються, і відкинути все довкола нього. Це тіло дісталося Боулда. Цю міру пред'явили в Нульґатарбі. Ці слова почули в Гаундрашалі. А що все це змінює вдома — з'ясовують удома.

Холод і спокій

Поза межами тління. Мчати вже нікуди. Кінець. Жарина розвіялася, і жоден обряд, реліквія, запис чи плата її не повернуть. Суди вживають цей вираз, щоби закрити спадкову справу, а Сестри милосердя — щоби родина перестала платити доглядачам за марні спроби. Усі інші промовляють це раз у житті. Чорна варта категорично відкидає цю формулу й називає її писарським вироком над чужою ріднею, саме тому в їхніх обителях сидять біля тіла довго після того, як наглядач підписав відмову.

Конкорданс

Дві речі, зведені в споріднення, та рахунок за це. Ремесло встановлення точного зв'язку між двома сутностями, щоби одна відгукувалася на іншу. Чотири частини мають зберігатися — так звані Чотири опори: джерело, орієнтир, шлях, носій. Втрать бодай одну — і діяння розпадеться зрозумілим, розпізнаваним чином, а не таємничим лихом. Ніщо не виникає з нізвідки. Тепло звідкись прийшло, загоєна плоть була забрана в когось іншого, а паморозь на вінцях посудини бойового мага — це розписка про сплату. Колегії вчать, що узгодження створюють, а не знаходять. Варта чування стверджує, що святій силі відповідають, а не готують її заздалегідь. Жодна зі сторін не може цього довести.

Просторіччя: споріднення; практик — споріднювач. «Він споріднив замок із моєю долонею». На вулиці: зачіпка, повідець. Солдати кажуть паморозоруч. Цілителів звуть п'явками, і ця образа цілком точна.

Контрякір

Якір, поставлений проти чужого. Ворожий якір, закладений заради оскарження чиєїсь влади над місцем. Війни якорів складалися з них упродовж п'ятнадцяти років, а Розтин — це те, що вчинила мережа, коли спробувала виконати волю кожного якоря воднораз. Камінь війни — це контрякір із прикрученим законом відліком часу: він має стояти на видноті, він має сповіщати, за що ведеться суперечка, і він має забирати час, який ніхто не здатен приховати. Ця затримка — зовсім не ґречність. Це запобіжник, написаний заднім числом і кров'ю.

Просторіччя: камінь; лихий камінь.

Традиції створення

Оповіді про початки обертаються теперішніми домаганнями. Кілморін не має загальноприйнятого переказу про своє створення, та й культи відповідають зовсім не на одне й те саме питання. Пробудження у В'ельді каже, що першою постала темрява, до якої звернулися на ім'я, і не називає творця. Вчителі Старої Віри звуть творіння незавершеною працею, що досі триває в кожному щепленні. Хранителі Авасула ведуть лік населеного світу від дня, коли вода й плоть визнали межі та повернули все, що позичили. Гончарі Нарзіна починають із гіркої, неподільної води й надрізають кожну ритуальну посудину, аби та розбилася чесно. Кожну з цих історій зачитували в суді як право власності на землю, і лави суддів Вальдер, що слухають такі позови, вимагають пред'явити акт.

Розтин

Хтось відрізав. Ось і вся суперечка. У 1051 році К. одна цілісна система отримала в один сезон два законно скріплених печатками, несумісних накази — і виконала обидва. Міста викреслили зі списків, шляхові остови випускали мандрівників лише частково, а люди, затиснуті між двома мірами, втратили здатність померти остаточно. Окраїни та більшість простого люду називають це Розтином, бо це слово має діяча. Те, яке найменування ти вживеш, розкриє твої переконання перед присутніми ще до кінця речення.

Просторіччя: Попільна зима — у баладах і походах. На вулиці: Судний день; у східних храмах: твердження, що це було заслужено.

Великий суд

Одна міра, один календар, один шлях додому. Офіційно — Суд мір і повернення: кінний об'їзд, що зв'язував далекі міста спільними вагами, спільними записами та спільними якорями, аби борг, засвідчений клятвою в Реззі, можна було стягнути в Зіндуші, а людина могла померти на чужині й прокинутися вдома. Це діяло шість століть — для приписаних. У 1051 році К. він отримав два законні й несумісні накази і підкорився обом. Кілморін досі рахує роки за його календарем, бо жоден наступник так і не погодився на інший.

Просторіччя: Ланцюг. Кожне місто — ланка. На вулиці: Нашийник. «Ваші діди носили Нашийник і звали його Ланцюгом».

Тління

Мчи зараз. Сперечатимешся в дорозі. Проміжок часу, поки повернення ще діє, і це не стала величина. Чиста смерть поруч із діючим деревом піддається зціленню, тоді як та сама рана за дві долини звідти — вже ні; тому кожне військо, що б'ється далеко від власного Серцедрева, грає в небезпечну гру. «Він усе ще тліє» — це наказ рушати, а не слова розради. Літописці запозичили це слово для епохи після Розтину, з 1051 по 1263 рік К., коли голод і мертві якорі означали, що ніщо не могло ані вижити, ані згинути до кінця.

Кілморін

Світ під кожним кордоном. Ім'я цілого світу, виведене там, де назва мусить мандрувати: у картуші морської карти Таладан, у першому рядку листа Варти, у клятві, яку нотаріус Вальдер зачитує над угодою, що має перетнути три кордони. Запитай у Менерґало, яка мова вимовила його першою, і читальні зали продадуть тобі три відповіді за трьома цінами. Двадцять три держави ділять цю землю, і жодна не карбує назву світу на своїй монеті, бо монета заявляє права на те, що називає.

Мова та приналежність

Хто навчив тебе говорити і де. Дворфиня з Душару, що веде облік цистерн, і гном, який складає її договори на воду, говорять однією рідною мовою. Вона та артілі Ґатур на верфях Унзандуша звіряють шви й тавра випалу на око, бо вони спільної мови не мають. Мова йде за домівками, дорогами, гончарними дворами, шлюбами й гарнізонами і перетинає кожен кордон, що трапляється на їхньому шляху. Погонич Кулдар і прикажчик із Резґа можуть цілий день перегукуватися через загін про вагу чи небезпеку, але все одно не зрозуміють жарту одне одного. Суди Вальдер краще заплатять тлумачеві, ніж покладатимуться на чужий акцент.

Межовий камінь

Камінь, що вказує, скільки важить тутешній фунт. Вивірений камінь міри. Збіжжя, сукно, монета, ліс для облоги й допуск приймальної арки витесувалися за місцевим межовим каменем, і весь авторитет Суду тримався на обіцянці, що кожен межовий камінь узгоджений з усіма іншими. Вагарі Справжньої ваги досі бережуть і перетесують їх. Вони ж є найбільш скомпрометованою установою в Кілморін, бо саме вони благословили міри, що дали збій.

Жарина

Частка смерті, яка ще не завершилася. Короткий час після того, як тіло зупинилося, його остання непорушна зміна все ще триває. Це і є жарина, і вона холоне. Серцедрев ловить її за зв'язком, підготованим ще за життя, а коріння й запаси роблять решту. Підписане прив'язання — найпевніший випадок; список капітулу чи міський реєстр жителів теж можуть відгукнутися, про що наглядачі сперечаються під час кожної перевірки. Відстань, розбитий якір, суперницький поклик або коріння, закрите доглядачами, скорочують цей час. Коли вона розсіюється, ловити більше нічого, тож військо, що мчить до дерева, не спиняється заради суперечок.

Попільна зима

Рік, коли ґноти відмовлялися гаснути. Народна й баладна назва Розтину та року після нього, коли ніщо не могло завершитися: двері, рани, жнива, небіжчики. Це назва, яку несуть два народи, народжені тим роком. Деякі канцелярії й досі записують тінь серед утриманих мерців, а тіні відповідають, що вони — це ті, хто так і не завершив помирати, і що Попільна зима тримає їх досі. Збережені давніші за Попільну зиму. Вона розвіяла їхні родини й перетворила оновлення з особистої домовленості на проблему постачання.

Журба

Тіла повертаються на захід без імен. Зовнішній океан омиває кожен берег Кілморін, але не робить їх єдиним краєм. Те, що він забирає, він повертає на західних узбережжях: тіла без імен, речі зірвані, обличчя тижневої давнини, а доглядачка маяка Таладан заносить усе, що вдається розгледіти, до книги невідомих мерців. «Пішов у Журбу» означає пропалий безвісти, а не мертвий, і дім Авасула тримає чашу відходу денцем донизу, доки є ця надія. В інших краях та сама вода несе збіжжя, саджанці під мокрим полотном, команди й звичайні повернення додому. Запитай у керманича, чому мерці пливуть на захід, і він назве тобі курс до наступної пристані.

Звуження

Сортування втрат, каже канцелярія, яка це наказала. Назва 1051 року К. у канцеляріях держав-спадкоємиць, узята зі слів самого надзвичайного наказу: звуження ґратки заради її порятунку. Сказати «Звуження» — означає визнати, що відомства нагляду самі обрали, які вузли втратити, і вчинили правильно. Вузли, які вони вибрали, були спірними, заборгованими, нещодавно заселеними чи непокірними — тобто землями народів, яких нині звуть неприписаними. Кожен писар, який виводить це слово, захищає власного предка.

Перехід

Небо над володінням, поміряне й затребуване. Сторожові доми Кессіт вимірюють повітря маєтку від висоти мурів аж до межі чутності дзвонів, адже літуни роблять небо дорогою, лінією сповіщення і лазівкою всередину. Суд продає право прольоту, посадки, вартування чи годину наближення — кожне окремо від даху під ними. Рукарі та нефіліми платять мито за підйом в одному місті й натикаються на закрите повітря в іншому, і жоден митник зроду не прийняв заперечення, ніби той, хто просто не падає, не летить. У Глуртасенорі Доми відкритого дзвона тримають орієнтирну висоту й відбивають дзвонами безпечний шлях повз гарячі потоки.

Порт і пристань

Гавань — це праця, перш ніж стати муром. Солтвал — це порт, бо туди невпинно причалюють люди: улов сушиться під глибокими стріхами, ринви наповнюють заґратовані цистерни, сіті латають на горищі, а те, що вивантажили на берег, бережуть, зважують і відправляють далі. Пристань — це будь-яке місце, де вантаж переходить між водою і твердю. Набережна — це збудований край, за який хтось заплатив. Гавань — це вода й берег, що служать прихистком, місцем навантаження чи ремонту. А от чи варта вона бодай чогось, вирішує те, що стоїть за нею: прісна вода, сухі комори, робочі руки, харчі й дорога вглиб суходолу, якою здатний піднятися навантажений віз.

Камінь чвар

Один камінь, дві чесні відповіді, один судовий позов. Межовий камінь, що несе дві суперечливі міри, зазвичай тому, що суперницькі канцелярії заново витесали ту саму брилу після Розтину і жодна не поступилася. Це прикордонна суперечка, до якої можна торкнутися рукою, і таких каменів сотні. Судді Вальдер заробляють на них на життя. Так само й Таємноприсяжні, але з протилежної причини: ділянка, затиснута між двома мірами, — єдине місце, де, як подейкують, відгукується Похований.

Живі

Те, що робить тіло, поки воно все ще здатне це робити. Робота живої людини з підтримки власного буття — і правова категорія перш ніж містична таємниця. Суд розподіляє людину на живих, утриманих чи розвіяних, перш ніж ухвалити рішення про податок, спадщину, опіку чи звинувачення, і немає двох судів, які пов'язували б однаковий наслідок з одним і тим самим словом. Кров, волосся, портрет, ім'я в реєстрі — кожен із цих знаків вказує на людину, а людина і є тим, на кого вказано, ось чому жоден споріднювач ніколи не відтворив її заново з паперів. Свідоцтво наглядача починається з імен тих, хто стояв біля кореня, і тих, хто бачив, як вони там стояли.

Просторіччя: ґніт. Довгий ґніт — це людина, яку важко вбити. На вулиці: лій — про те, чим є чужі життя для того, хто їх купує.

Переклад і свідчення

Вірна копія здатна зберегти навіть розбіжність. У Гаундрашалі читці зачитують уголос усі чотири шлюбні аркуші, аби ніхто згодом не заявив, що не почув і погодився на зайвий пункт. Тлумач несе ім'я, пропозицію, пересторогу чи клятву й може звузити її, пом'якшити або розколоти одну вимогу на три, тому дбайливий дім записує, хто перекладав, хто чув і чи зачитали мовцеві зворотний переклад. Нотаріуси Вальдер залишають на сторінці обидва несумісні прочитання замість обирати одне. Що ці слова означали для людини, яка поставила свій знак, з'ясовують опісля, і читець виступає свідком.

Грамота й писемність

Читання — справа точна. Рахівник із Резґа читає вагу й ціни, але не розбере похоронного списку з Ветірна. Рибалка знає погодні знаки, ставить мітку в рахунку на вантаж і наймає читця для копії шлюбного договору. Більша частина Кілморін бере участь на слух: оголошення, виголошене при свідках, поставлений знак, зразок, переданий через стіл, завузлована бирка. У Хіль'ші стіл на торжищі безкоштовний у базарні ранки — за рахунок зборів із яток, — і місцевий житель сам вирішує, яку відповідь повернути. Знавець архівів, який бере плату за сторінку, може зробити так, що навіть найвагоміший позов ніколи не почують.

Спустошення

Війна, у яку ти потрапив. Вона не скінчилася. У 1466 році К. понад десяток держав почали походи в один сезон, і більшість із них тривають досі. Літописці нарекли епоху ще до її кінця, що трапляється нечасто; канцелярії не змогли вчасно зійтися на спокійнішому слові, і в чорнило лягло «спустошувач». Ти заходиш у неї просто зараз, і це слово — не поетична фігура. Куплена хартія, посажене дерево й камінь, висунутий проти чужого міста, — це і є Спустошення, а суди, які скріплюють хартії печатками, беруть із цього свою частку.

Морські домагання

Утримай майдан. Коловорот — інша справа. У Дхезґілі завойовник може утримувати площу й міські ваги, поки три гільдії тримають скельні коловороти, а артілі відмовляються братися за неперевірений ланцюг. «Покажи тавро на ланці, тоді піднімемо». Кожна гавань ділиться так само. Пристань спільна, судно належить на паях, вантаж заставлений кредитору, потопельники перебувають під наглядом берегового дому, а фарватер тримає в голові єдиний керманич. Ланцюг переходить із рук у руки за пів дня. З керманичем доведеться довше, а Талакеден тримають вузол із майном опечатаним, доки суд не вкаже власника.

Замкнені дні

Книги закриваються. Серцедрева — необов'язково. Після Дванадцятого місяця настають три дні поза місяцями. Доглядачі Серцедрев закривають і звіряють свої реєстри прив'язання, тож жодне звичайне повернення не отримує остаточного завірення Кола, доки не відкриється список нового року. Здорове дерево все ще може зловити жарину й повернути тіло під час закриття; свідки мусять берегти запис для подальшого судового розгляду. Міста стихають, гарнізони несуть подвійну варту, а Поборники беруть найвищу ціну за охорону. Небезпека криється як у правовому відчуженні, так і в самій смерті.

Згаслі

Убитий без права на повернення, і навмисно. Убивство, на яке не відгукнувся жоден якір. Іноді в мертвого не було прив'язання, іноді найближча святиня була зрівняна із землею або доглядачі відмовили, а іноді вбивці подбали про це заздалегідь. Воїни вживають це слово точно, а законники — обережно, бо згасити прив'язаного — це зовсім інше звинувачення, ніж просто вбити його. Це також увесь зміст облоги: взяття муру вартує життів, взяття дерева вартує народу, що стоїть за ним.

Неприписані

Народи, без яких писали списки. Канцелярська назва для Кулдар, Скалзен, Кессіт та Резґан, які постачали для Суду каменоломні, команди й дітей в учнівство, були внесені до списків останніми й викреслені першими в 1051 році К. За ними три сотні міст, близько семи десятків портів і дванадцять із двадцяти трьох корон, включно з найбільшою державою в Кілморін. Саме вони створили контрякорі під час Воєн якорів, тож кожна облога сьогодні ведеться з їхнім винаходом. Нашийник — це їхнє слово для Ланцюга, і писар, почувши його, одразу знає, хто перед ним.

На вулиці: орки, змії, павуки — канцелярський наклеп, який досі друкують у примірниках держав-спадкоємиць.

Шляховий остов

Половина дверей. Інша половина деінде. Парний перехідний остов. Жодна половина не діє наодинці — саме так Суд міг розорити місто-члена, тихцем дозволивши далекому боку втратити калібрування, замість ламати бодай щось. Далекий портал — це шляховий остов, зведений навмисно малим і місцевим, аби жодна суперечка не пішла далі. Писарі пишуть «шляховий остов», сапери кажуть «остов», а всі, хто бодай раз проходив крізь нього, кличуть його горлянкою.

Просторіччя: остов; горлянка.

Ґноторіз

Наймерзенніше слово в Кілморін. Той, хто націлюється на прив'язання, регістр чи доглядачів Серцедрева, перш ніж братися за тіло, аби смерть стала остаточною. Це пряме звинувачення, а не лайка про чиюсь вдачу, і більшість із двадцяти трьох держав карають за це окремо від звичайного вбивства. Армії, що виносять власних загиблих із поля бою, частково заперечують ворожих некромантів, а частково відкидають це звинувачення. Кинь це в обличчя сотникові при свідках — і ти почнеш те, що ніхто з вас уже не зможе спинити.

Подвійний указ

Два законні накази. Обидва досі в архіві. Два скріплені печатками документи, що надійшли до відомств нагляду в 1051 році К. Обидва були чинними, обидва були належно засвідчені, і вони давали взаємовиключні вказівки щодо першості в реєстрах повернення. Жоден із них не втрачено. Копії лежать у трьох архівах, і кожен тямущий писар може прочитати їх, що й бентежить найбільше: чотири століття суперечок так і не дали відповіді, якому з них підкорялася система, коли вчинила те, що вчинила.